15.02.2023 р.    Група № 18 Технологія штукатурних робіт

Урок № 162

Тема програми: Збирання та відливання плит блоків вентиляційних коробів

Тема уроку: Державні стандарти, які розповсюджуються на всі види проектної документації

 ПРИЗНАЧЕННЯ СТАНДАРТІВ СИСТЕМИ ПРОЕКТНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ ДЛЯ БУДІВНИЦТВА (СПДБ) 

1. Система проектної документації для будівництва – комплекс нормативних організаційно-методичних документів, що установлюють загальнотехнічні вимоги, необхідні для розроблення, обліку, зберігання і застосування проектної документації для будівництва об'єктів різного призначення. 

2. Головне призначення стандартів СПДБ полягає у встановленні єдиних правил виконання проектної документації для будівництва, які забезпечують: 

- уніфікацію складу, правил оформлення і обігу документації з урахуванням призначення проектних документів;

 - комплектність документації, що видається замовнику, з урахуванням спеціалізації підрядника, виду і призначення документів, які ним використовуються;

 - максимально необхідний обсяг документації для виконання будівель-номонтажних робіт;

 - загальні правила виконання креслень і текстових документів 

-  від призначення об'єкта, що проектується, і виду проектних рішень;

 - уніфікацію форм проектних документів і графічних зображень з видаленням інформації, що не потрібна споживачу; 

- уніфікацію термінів і понять, що застосовуються в СПДБ; 

- застосування проектної документації в автоматизованих системах проектування і управління будівельним виробництвом; 

- можливість якісного випуску проектної документації та її репрографії.

 Крім того, вимоги стандартів СПДБ повинні бути взаємопов'язані з вимогами стандартів відповідних уніфікованих систем документації, в т.ч. державних стандартів Єдиної системи конструкторської документації (ЄСКД), стандартів системи репрографії та СФД, міжнародних стандартів ІСО і МЕК, а також з іншими взаємопов'язаними нормативними документами.

ДЗ: прочитати конспект, виписати основне призначення державних стандартів

Урок № 163

Тема програми: Збирання та відливання плит блоків вентиляційних коробів

Тема уроку: Нормативна і технологічна документація

Нормативна і проектно-технологічна документація в будівництві

Будь-яка операція чи процес будівельного виробництва регламентується дер­­жавними будівельними нормами і стандартами. Порушення норм і стандартів призводить до ускладнень, зниження якості виконуваних робіт та будівельної продукції, виникнення аварійних ситуацій та нещасних випадків.

Основними завданнями стандартизації та нормування в будівництві є:

— проведення єдиної технічної політики;

— забезпечення надійності та безпеки об'єктів будівництва;

— встановлення вимог, що забезпечують здорові і безпечні умови праці та побуту в населених пунктах, будівлях, спорудах, підприємствах, які проек­туються;

— забезпечення належного науково-технічного рівня та якості будів­ництва на основі впровадження досягнень науки, техніки і передового досвіду в практику проектування і будівництва, виробництва будівельних конструкцій, виробів та матеріалів;

— раціональне використання земель, природних ресурсів та охорона навколишнього середовища;

— скорочення інвестиційного циклу та підвищення ефективності капі­таль­них вкладень;

— економія матеріальних, енергетичних і трудових ресурсів;

— удосконалення організації проектування та інженерних відшукувань, кошторисної справи будівництва і виробництва будівельних конструкції, виробів та матеріалів.

Нормативні документи (НД) в галузі будівництва поділяються на такі види:

— державні стандарти — ДСТ;

— державні будівельні норми — ДБН;

— відомчі будівельні норми — ВБН;

— регіональні будівельні норми — РБН;

— технічні умови — ТУ.

ДСТ України встановлюють организаційно-методичні та загально-технічні вимоги до об'єктів будівництва і промислової продукції будівель­ного призначення, вони забезпечують їх розробку, виробництво (виготов­лен­ня) та експлуатацію (використання).

ДБН України розробляються на продукцію, процеси та послуги в га­лузі містобудування (вишукування, проектування, територіальна діяль­ність, зведен­ня, реконструкція і реставрація об'єктів будівництва, плануван­ня і забудова населених пунктів і територій), а також у галузі організації, технології, управ­ління і економіки будівництва.

ВБН України розробляються при відсутності ДБН або при необхід­нос­ті встановлення вимог, що перевищують (доповнюють) вимоги ДБН, з ура­хуванням специфіки діяльності організацій та підприємств цього відомст­ва.

РБН України містять регіональні правила забудови населених пунктів і територій.

ТУ встановлюють вимоги до конкретних видів промислової продукції буді­вельного призначення, її виготовлення, упакування, маркування, прий­мання, контролю та випробувань, транспортування та зберігання.

З метою спрощення користування, а також для забезпечення обліково-реєістраційної єдності нормативна документація шифрується. Структура шифру­ включає буквені (Х) і цифрові (У) елементи позначення, які розподіляються знаками «крапка» і «тире» відповідно до схеми:

Класифікація нормативних документів України в галузі будівництва

Крім основних норм і правил, будівельники ще користуються міждер­жав­ними будівельними нормами (СНіП), стандартами (ГОСТ) та техніч­ними умо­вами (ТУ) колишнього СРСР.

Усі зазначені документи необхідні для виконання будівельних процесів, але недостатні для їх правильної організації і організації будівельного май­данчика під час створення будівельної продукції.

Організаційні документи, які регламентують вказані процеси, називають тех­нологічними. Їх розробляють відповідно до ДБН А.3.1-5-96 «Ор­га­­нізація буді­вельного виробництва». Ці документи містять загальні вимоги до організації будівельного виробництва. Головним завданням технологічної документації є впровадження комплексу заходів, які забезпе­чують високу продуктивність праці при найменших затратах ручної праці, підвищують комплексну механі­зацію, зменшують затрати ресурсів, скорочу­ють терміни будівництва, сприяють впровадженню сучасних технологій будівництва.

Зведення будь-якого об'єкта розпочинають тільки після розробки організа­ційних, технічних, технологічних та економічних рішень, які мають бути відображені в проектно-технологічній документації (ПТД). До їх складу вхо­дять проект організації будівництва (ПОВ) та проект виконання робіт (ПВР). ПОВ і ПВР приймають на основі варіантного пророблення основних рішень.

Технологічну документацію розробляють у два етапи. На першому етапі складають ПОВ одночасно з розробленням будівельної та інших частин тех­нічного (техноробочого) проекту. Цим досягають узгодженості об'ємно-пла­нувальних, конструктивних та технологічних рішень з умовами організа­ції будівництва та виконання робіт.

Проект організації будівництва використовується замовником, підрядни­ми­ організаціями та іншими учасниками інвестиційного процесу при орга­нізації їх­ діяльності по будівництву об'єкта, а також при вирішенні питань фінансування і матеріально-технічного забезпечення його будів­ництва.

Проект організації будівництва розробляє генеральна проектна організа­ція або на її замовлення інша проектна організація, що має ліцензію на цей вид проектування.

ПОВ складається з таких основних документів: 

календарного плану будів­ництва;

 будівельних генеральних планів на підготовчий та основний періоди будівництва; організаційно-технологічних схем;

 відомостей про об'єми буді­вельних робіт та необхідність у будівельних конструкціях, виробах, матеріалах та обладнанні; 

графіків потреби в основних будівель­них машинах, кадрах будівників; пояснювальної записки. 

     Ці документи мають узагальнюючий характер і їх використовують для розподілу капіталь­них вкладень та обсягів будівельно-монтажних робіт за строками будів­ництва, а також обґрунтування кошторисів будівництва.

На другому етапі генеральна підрядна організація та організації, які вико­нують окремі види монтажних та спеціальних робіт, розробляють проект виконання робіт.

Вихідними матеріалами для розробки ПВР є такі: 

завдання від будівель­ної­ організації на розробку ПВР; 

ПОВ;

робочі креслення; 

умови щодо забезпечення конструкціями, напівфабрикатами та матеріалами;

вико­ристан­ня будівельних ма­шин та кадрів; 

кошториси; матеріали і результати технічного обстеження будівель і споруд, а також вимоги до виконання робіт в умовах діючого вироб­ництва.

До складу ПВР входять такі документи: 

календарний графік виконання ро­біт, або комплексний сітьовий графік, в яких встановлюються послідов­ність і термін виконання робіт з максимально можливим їх суміщенням;

 будівельний генеральний план; графіки забезпечення будівництва збірними деталями, напівфабрикатами, матеріалами і устаткуванням;

 графіки руху ро­бочих кадрів та основних будівельних машин по об'єкту; технологічні карти;

 рішення з техніки безпеки та пожежної безпеки; 

переліки технологіч­ного інвентарю, монтажного оснащення та схеми стропування вантажів;

 поясню­вальна записка.

Головною складовою частиною ПВР є технологічні карти, які складають на всі робочі процеси. До технологічної карти входять: схеми послідовності ви­конання прийомів з включенням схем операційного контролю якості, опис методів виконання робіт, зазначення трудовитрат і потреби в матеріалах, машинах, оснастці, пристосуваннях і засобах захисту працюю­чих, а також послідовності демонтажних робіт при реконструкції та техніч­ному пере­озброєнні підприємств, будівель і споруд .

Затверджує ПВР головний інженер генпідрядної організації після погод­ження з головними інженерами субпідрядних організацій (відповідно кожен свій розділ проекту). Затверджений проект має бути переданий виконавцям на будівельний майданчик за два місяці до початку будівництва для вив­чення технологічних особливостей об'єкта, який буде зводитися.

ДЗ: прочитати конспект, виписати основні   завдання стандартизації та нормування в будівництві 

Урок № 164

Тема програми: Збирання та відливання плит блоків вентиляційних коробів

Тема уроку: Призначення та види підйомно-транспортних механізмів, що використовуються

Підйомно-транспортне обладнання призначається для:

- механізації праці при виконанні таких операцій: розвантаження і навантаження транспортних засобів;

- переміщення і підйом вантажів на різні рівні будівлі; 

- укладання їх штабелями, на стелажі і в підсобні приміщення; 

- внутрішньо-складське і внутрішньо-магазинне переміщення вантажів до місця їх дальшої обробки.

Підйомно-транспортне обладнання поділяють за такими основними ознаками: функціональним призначенням;

 ступенем механізації праці; періодичністю дії;

 родом перероблюваного вантажу;

 типом приводу.

За функціональним призначенням обладнання поділяють на три групи: вантажопідйомні машини (електричні талі, вантажні ліфти, вантажопідйомні крани);

 транспортувальні машини (конвеєри, транспортери); 

вантажно-розвантажувальні (електричні навантажувачі, штабелери, електричні візки) й штабелювальні машини (електроштабелери, крани-штабелери).

За ступенем механізації праці вирізняють 

засоби механізації, комплексної механізації й автоматизації (вантажопідйомні крани, конвеєри, електронавантажувачі, автоматизовані крани-штабелери);

 засоби малої механізації (ручні вантажні візки, домкрати).

За періодичністю дії підйомно-транспортне обладнання поділяють на два види: машини безперервної дії (конвеєри, елеватори); 

машини циклічної (періодичної) дії (електричні навантажувачі, штабелери, вантажопідйомні крани, ліфти).

За родом перероблюваного вантажу виділяють:

обладнання для перевантаження тарно-штучних вантажів у ящиках, бочках, мішках (вантажопідйомні крани, електронавантажувачі, автонавантажувачі);

 обладнання для перекачування й транспортування трубопроводами наливних вантажів.

За типом приводу обладнання поділяють на механізми ручної дії (ручні вантажні візки); машини з механічним приводом (електронавантажувачі), гравітаційні пристрої (роликові транспортери).

Підйомно-транспортне обладнання має бути безпечним в експлуатації; гарантувати високу продуктивність і мати високий коефіцієнт корисної дії; бути зручним у роботі й легким в керуванні; мати необхідну конструктивну міцність і довговічність; бути економічним у виготовленні та користуванні.

ДЗ: прочитати конспект, виписати призначення підйомно-транспортного обладнання

Урок № 165

Тема програми: Збирання та відливання плит блоків вентиляційних коробів

Тема уроку: Класифікація та технічні характеристики підйомно-транспортних механізмів

Види вантажопідйомних машин

Вантажопідйомні машини призначаються для механізації піднімання й опускання вантажів. За допомогою окремих машин можна також переміщувати вантажі в певних межах у горизонтальній площині. Вони використовуються для виконання вантажно-розвантажувальних робіт

Основними параметрами, що характеризують вантажопідйомні машини, є: вантажопідйомність, швидкість піднімання й пересування, висота підйому, габарити, тип приводу, маса. До вантажопідйомних машин належать талі, тельфери, лебідки, підйомники, вантажні ліфти, крани.

Талі і тельфери — це підвісні вантажопідйомні механізми періодичної дії. Ручний таль — це компактний механізм з вантажо-упорним гальмом. Механізм таля змонтований в обоймі, підвішуваній на гаку. Елементом, що піднімає вантаж, служить ланцюг, який переміщується за допомогою вантажної зірочки. Зірочка через передатний механізм зв'язана з тяговим колесом, що обертається вручну.

Електроталь (рис. 1)— це вантажопідйомна машина, яка складається з лебідки й барабана, змонтованих в одному корпусі, а також вантажозахватного пристрою. Кінцевий вимикач призначається для вимикання електродвигуна лебідки при досягненні вантажозахватним пристроєм крайнього верхнього положення

Рис. 1. Електричний таль; а — зовнішній вигляд; б — схема: 1 — магнітний пускач; 2 — електродвигун для пересування; 3 — рейка; 4 – ходовий візок; 5 — електродвигун для підіймання; 6 — корпус вантажного механізму; 7 — канат; 8 — підвіска; 9 — кнопки керування

Тельфером називається електроталь, об'єднаний з монорейковим візком, який пересувається під стелею будівлі по монорейці. Керування тельферами здійснюється за допомогою магнітних пускачів, що приводяться в дію кнопковою станцією, підвішеною на гнучкому кабелі на висоті 1,2 м від підлоги. Найпоширеніші тельфери вантажопідйомністю 0,25—5 т і висотою піднімання до 6 м. Швидкість піднімання вантажу становить 8—10 м/хв., швидкість пересування — 20 м/хв.

Підйомник — це пристрій для піднімання вантажу або людей у спеціальних вантажонесучих пристроях, які переміщуються по жорстких напрямних. Похилі підйомники призначаються для транспортування вантажів, упакованих в ящики чи мішки між двома поверхами. Похилий підйомник ПН-200 (рис, 2) встановлюється всередині будівель і має найбільшу висоту підйому платформи 3,3 м, швидкість руху 0,35 М/с. Підйомник складається з верхньої і нижньої огорожі, ферми, платформи і приводу.

Рис. 2. Похилий підйомник ПН-200: 1 _ нижня огорожа; 2 — ферма; 3 — платформа; 4 — верхня огорожа; 5 — блок; б — розкоси; 7 — привод

Огорожі встановлюються на поверхах для додержання правил техніки безпеки. Ферма кріпиться до підлоги і стіни. У верхній частині ферми встановлюється блок, через який проходить канат, а в нижній — барабан. Канат одним кінцем прикріплюється до барабана приводу, а другим — до вантажної платформи. Зупинення платформи на рівні поверху відбувається автоматично за допомогою кінцевого вимикача, встановленого на фермі.

Для безпечної роботи підйомника на його дверях розміщено механічний та електричний блоківники. Оснащений він також уловлювачами, блокувальними і сигнальними пристроями.

Підйомник з вертикальним рухом кабіни по встановлених в закритій шахті напрямних називається ліфтом. Ліфти різної вантажопідйомності широко застосовуються на складах, у холодильниках і в магазинах.

Вони працюють у повторно-короткостроковому режимі і призначаються для піднімання і спускання вантажів з одного рівня на інший. Ліфт складається з шахти, кабіни, лебідки, противаги, обмежувача швидкості, електрообладнання і електроапаратури.

Ліфти, що використовуються в торгівлі, поділяються на ліфти загального призначення, вантажні вижимні, вантажні тротуарні, вантажні малі магазинні. У вижимних ліфтів кабіна приводиться в рух силою, яка діє знизу, у тротуарних — кабіна на верхній зупинці виходить крізь люк шахти на рівень підлоги або вище на 1 м для безпосереднього навантаження товарів у автотранспорт.

Ліфти комплектують місцевим або дистанційним керуванням, вантажопідйомність ліфтів становить від 100 кг до 5 т, швидкість руху кабіни — 0,2—0,5 м/с, висота підіймання кабіни — 5,2—45 м.

Кранами називають вантажопідйомні машини періодичної дії, за допомогою яких піднімають вертикально і переміщують горизонтально штучні, затарені й сипкі вантажі, утримувані вантажо-затискним органом.

Залежно від конструкції вирізняють крани вантажопідйомні мостові, козлові, крани-штабелери, автомобільні крани тощо. У підприємствах оптової торгівлі, а також на товарних дворах при станціях залізниць використовують вантажопідйомні мостові і козлові крани, крани-штабелери, автомобільні крани. Мостові крани дістали таку назву від основного несучого органу (металевої конструкції прогонної будови), так званого мосту, перекинутого через складські приміщення від однієї стіни до іншої.

На мосту крана встановлено кілька механізмів: піднімання вантажу; пересування крана; пересування вантажного візка (вантажного затискача). Міст пересувається по підкрановому шляху на сталевих колесах, які приводяться в дію електродвигуном. Вантажний візок крана піднімає і пересуває вантаж упоперек складу, а міст пересувається вздовж складу.

Краном керують з підвішеної до мосту кабіни або за допомогою кнопкової станції, розміщеної всередині складу на підлозі. Мостові крани застосовують переважно в закритих складських приміщеннях і під навісами. Порівняно з іншими вантажопідйомними машинами такі крани дають змогу повніше використовувати складські площі, переміщувати вантажі по всій площі складу, укладати їх високими штабелями.

Козлові крани (рис. 3) використовуються для механізації вантажно-розвантажувальних робіт переважно на відкритих складах. Козловий кран відрізняється від мостового тим, що його прогонні конструкції спираються на стійки. Конструкція кожного крана спирається на дві пари жорстких стояків, які розташовані під кутом один до одного у вигляді козлів. Кран пересувається по спеціальних підкранових шляхах (рейках), укладених на напівшпалах на баласті.

Рис. 3. Козлові крани: а — без консолей; б, в — двоконсольні

Вантажопідйомним механізмом на козловому крані служать електроталі або вантажні візки, що пересуваються по фермі крана. Для збільшення робочої зони козлові крани можуть мати консолі, що виходять за межі опор. Козлові крани оснащують універсальним набором вантажо-затискних пристосувань. Козлові крани мають такі основні техніко-економічні показники: вантажопідйомність — від 3,2 до 32 т; прогін крана — від 10 до 32 м; висота підіймання вантажу — 7—10 м; швидкість піднімання — 0,1—0,3 м/с; швидкість пересування крана — 0,5—2 м/с; загальна маса кранів, що керуються з кабіни, — 8—87 т.

ДЗ: прочитати конспект, виписати основні характеристики вантажопідйомних механізмів та машин