28.12.2022 р.    Група № 18 Матеріалознавство

Урок № 74-75

Тема програми: Оштукатурювання віконних та дверних прорізів

Тема уроку: Властивості домішок-наповнювачів

 В якості наповнювачів в складі сухих будівельних сумішей, як правило, використовуються кварцовий пісок або вапнякова мука. Іноді замість вапнякового борошна використовується доломіт, але така практика не відноситься до числа рекомендованих, так як у складі доломіту найчастіше підвищена концентрація солей магнію, а це, в свою чергу, може призвести до утворення такого неприємного явища, як висоли. Якщо суха штукатурна суміш призначена для термоізоляції, до її складу в якості наповнювача часто вводиться перліт, керамзит, вермикуліт та інші пористі наповнювачі, в деяких випадках навіть гранульований пінополістирол. Звичайно, з точки зору людини, яка не розбирається в будівництві професійно, різниця між видами наповнювача не настільки очевидна і здається не занадто помітної, але її важливість не можна недооцінювати. Адже якість сухої суміші залежить і від розмірного ряду гранул наповнювача, і від вмісту в ньому різних сторонніх добавок. Все це дуже сильно впливає на кінцевий результат роботи з сумішшю.   

   Наприклад, навіть мінімально можливий вміст домішок глини може істотно знижувати адгезію розчину, а деякі розчинні сполуки, наявність яких у розчині небажано, провокують руйнування органічних добавок, деякі з яких є дорогими і необхідними для ефективної роботи з розчином.

До складу багатьох сухих сумішей включені різні добавки, так звані модифікатори. Їх застосування обумовлене необхідністю досягнення спеціальних технологічних характеристик, наприклад, здатності утримувати воду в зачинених розчині вже після його нанесення на оброблювану поверхню. Адже у багатьох випадках велика частина води всмоктується підставою і піддається випаровуванню з поверхні нанесеного розчину, що істотно скорочує витрати часу на перебування цементного розчину на гелевою фазі. Це, в свою чергу, знижує ступінь міцності розчину, так як зменшує ступінь гідратації, а всі недоліки такого роду схильні позначатися практично одразу після висихання розчину.

 

 Сучасні технології дозволяють вирішити цю проблему. Ще на початку двадцятого століття німецькі вчені розробили метод отримання водорозчинних ефірів целюлози. Ці полімери володіють високою водоутримуючою здатністю (одна молекула полімеру на двадцять тисяч молекул води). Так як енергія утримування води полімером цілком порівнянна зі швидкістю її втрати внаслідок випаровування і дифузії в основу, вона дозволяє ефективно утримувати воду в розчині до повного вбирання її цементом. Розчину таким чином забезпечується необхідна міцність навіть за умови його нанесення самим тонким шаром. Навіть невелика кількість (0,02 – 7%) доданого в суху суміш полімеру дозволяє істотно продовжити термін відкритого часу і дає розчину можливість абсолютно рівномірно пройти процес гідратації по всьому об'єму, що позитивно впливає на якість поверхні. Кількість метилцелюлози, необхідне для забезпечення потрібної ступеня гідратації, визначається товщиною шару цементного розчину. Чим він товстіший, тим менший відсоток метилцелюлози необхідно вводити до складу сухої суміші. Саме тому на етикетці сухої суміші повинні бути чіткі вказівки і відомості про мінімально допустимої товщини нанесення шару розчину.

Але в той же час розчин з високим рівнем вмісту ефіру целюлози непридатний для нанесення занадто товстим шаром (більше 10 мм), так як він призначений для тонкошарових робіт і технологій. Якщо наносити його шаром товщиною більше 10 мм, може виявитися так званий ефект «карамелі». Такий ефект являє собою нормально отверділу поверхню, під якою міститься не затверділий розчин. Саме з цієї причини в разі, якщо треба проводити обробку нерівного підстави, перепади якої складають більше 10-15 мм, застосовують двокомпонентну систему матеріалів. Перший шар, що накладається безпосередньо на основу, призначений для грубого вирівнювання, а другий призначений для тонкошарового нанесення і забезпечує отримання гладкого верхнього шару. Це дозволяє більш ретельно підготувати поверхню і в кінцевому підсумку ще й істотно знизити рівень витрат на будівельні матеріали.

Наступна група добавок включає в себе всілякі дисперсійні порошки. Вони відрізняються за своїми фізико-хімічними властивостями від водорозчинних похідних целюлози. Якщо їх піддати затворению водою, вони утворюють специфічні двофазні системи, до складу яких входять полімерні частинки (похідні стирол-акрилату, вінілхлориду, вінілацетату та інших сополімерів), дисперговані у воді. Ці компоненти здатні активно впливати на кінцевий матеріал і істотно змінювати його основні характеристики, створюючи ефект, який був би неможливим у випадку використання виключно стандартних мінеральних в'яжучих компонентів.

 

ДЗ: прочитати конспект, виписати основні властивості домішок-наповнювачів

Урок № 76-77

Тема програми: Оштукатурювання віконних та дверних прорізів

Тема уроку: Контроль якості розчинів з домішками

 Приготування розчинових сумішей в зимовий період

 Якщо штукатурний розчини готують безпосередньо на будівельному

майданчику, то всі матеріали (цемент, пісок та ін) не менш ніж за добу заносять

у тепле приміщення. Змерзлий в грудки пісок використовувати не можна.

 Процес приготування розчинів складається з підготовки вихідних

матеріалів, їх дозування, змішування та контролю якості.

 Пісок просіюють на спеціальних ситах, для дозування матеріалів

використовують відра – вимірники.

 Для приготування розчину використовують дрібний пісок крупністю до 1,2

– 1,5мм, щоб можна було затирати штукатурку безпосередньо по грунту без

додаткової накривки. Після просіювання пісок підігрівають.

Заповнювач та хімічні домішки завантажують у розчинозмішувач і

перемішують 1,5 – 2 хвилини, після чого засипають в’яжуче (цемент) і

продовжують перемішувати ще 2 – 3 хвилини.

 Для приготування розчинів можна брати водопровідну питну воду і воду з

природних джерел. Наявність у воді непотрібних кислот і лугів можна

визначити, змочуючи в ній лакмусовий папір. Під дією кислоти лакмус набуває

рожевого кольору, а під дією лугів - синього. Особливо небезпечні сірчані кислоти, які руйнують цемент. Непридатні для приготування розчину і бетону

стічні води, в яких є рослинні жири, цукор та кислоти. Малопридатна для

приготування розчинів стояча вода боліт, озер. Морська вода придатна для

штукатурних розчинів, які застосовують для другорядних будівель, оскільки

після висихання з'являються висоли (плями) на штукатурці.

 Воду і заповнювачі для приготування розчинів підігрівають з допомогою

пари, гарячої води або електронагрівачів.

Воду для приготування розчинів, що не містять гіпсове в’яжуче,

підігрівають до температури 90 ° С, для розчинів з гіпсовим в'яжучим - до 50 °

С. Розчини після перемішування в розчинозмішувачі повинні мати

температуру, що не перевищує 50 ° С.

 Якщо температура введеної в розчин води не дуже висока, то підігрівають

пісок. Розчинні суміші з поташем підігрівати забороняється. Розчини з

нітритом натрію і нітритом кальцію готують так само, як і розчини без

хімічних домішок.

 Усе обладнання для подачі розчинів утеплюють, шланги укладають у

короби, засипані теплоізоляційним матеріалом, або обгортають мінеральною

ватою. Для приготування розчинів на об'єкті, розчинонасос і компресор

необхідно встановлювати в опалювальному приміщенні.

 Дуже добре у зимовий період на будівельному об'єкті готувати штукатурні

розчини із сухих розчинових сумішей і замішувати їх водою температурою до

40 ° С.

 Для збереження необхідної температури розчин транспортують на будівельні

об'єкти в спеціально обладнаних автомашинах; на робочому місці його

зберігають у утеплених або обігріваються ящиках з кришками.

 

ДЗ: прочитати конспект, виписати основні операції контролю якості